— Це кару , — ледве вичавив із себе пеон з неймовірним жахом.
Незважаючи на те, що пеон-утікач, на якого негайно посипався град ударів, був виявлений у їхньому товаристві, ніхто не зачепив би Леонсію й обох Морганів, коли б власник пеона, давній друг сімейства Солано, виявився тут.
Пеон, який теж розпізнав змію і зрозумів, що його чекає неминуча смерть, жахнувся, ступив крок назад і полетів прямо в прірву, яку стільки століть прикривали ноги Чіа.
Але замість того, щоб вартувати, боязкий і обережний пеон вирішив піти подивитися, чи немає поблизу яких-небудь ворогів.
Пеон із жахом упав на свої поранені, обдерті коліна і почав благати помилування в людини, яку він двічі сьогодні зрадив.
Пеон підповз, звиваючись, до ніг начальника поліції, благаючи, щоб той не виказував його.
Ішов сильний тропічний дощ, і пеон весь тремтів від холоду, а старий продовжував молитися, не задумуючись над тим, чи витримає його тлінне тіло такий дощ і такий вітер.
А за горою, на протилежному схилі, в орлиному гнізді, з якого відкривалася чудова панорама Кордильєр, вартував інший пеон.
— Справедливий суддя простив мені мій борг — усі тут тому свідки , — ледве чутно пробелькотів пеон.
Пеон чекав, стоячи на колінах, схиливши голову, а Сліпий Розбійник, на диво присутніх, глибоко зітхнув і, здавалося, забув про все на світі.