Піддавшись навіянню, ми простуємо шляхом, який нам показує романіст.
А як зворушливо говорив про Гомера славетний романіст Віктор Міняйло: «Тепер ніхто не надає на лежного значення деталі в поетичному письмі, надто легковажать автори й епітетом.
Романіст мусить, навпаки, знечулити нас щодо реальності, взявши нас у полон гіпнозу уявного існування.
Тим-то я зазначав передніше, що замість прагнення побільшити обрій читача (та й чи може обрій або світ роману бути ширшим і багатшим, ніж найскромніший з дійсно існуючих ?), романіст мусить звужувати його і обмежувати.
І саме тут, у тихому містечку, один з найнебезпечніших грабіжників і вбивць вдруге випадково (цього не наважився б вигадати жоден романіст !) потрапляє до рук сільського шеріфа.
Романіст, очевидно, був захоплений, заінтригований, зачарований і ошелешений тим, що знайшов у цій неймовірній істоті; він не міг утриматися, щоб не говорити про неї всім, і з того вже глузували.
— А може, підсвідомо про це мрієте, пане романіст?
Або, якщо простіше, романіст — це людина, котру, доки вона пише, уявний світ цікавить над усе.
Я збираюся писати роман, та оскільки роман — синтетичний твір, то я вважаю, що романіст, глухий до живопису і музики , — це абсурд.
Якби романіст описав Долліну долю, ніхто б йому не повірив.