Правда тілько кигикнула, наче та чайка, й полетіла геть собі, щоб не сперечатись з сестрою.
«Чайка» так накренилася, що навіть черпнула води.
Всі повернулися до світанку, стоячи зустрічали ранок нового дня … Десь поруч, у сирій улоговині жалібно квилила самотня чайка, яка відстала од зграї.
Я йду сказати, що я зрадник, ви скажете, що ви — Чайка !
Він іде в напрямку мого польоту, лине по темних хвилях, мов біла чайка, з його палуб чути звуки музики.
Першою від берега відійшла, звичайно, чайка наказного отамана.
Любили люди того юнака, мов буревісник бурю, неначе чайка синє море.
От під стіною стоять автомашини — спершу «Чайка», потім «Волга», «Лада», «Жигулі», «Москвич», «Запорожець» …
Безтурботно щебечуть щиглики, блискавицями з дерева на дерево перелітають жовни, їхні співучі переливчасті флейти ллють над озером мелодійні струмки, і тому тривожніше стає на серці, коли несподівано короткими окриками затужить сумовита чайка.
Побачивши у воді рибинку, чайка з височини близько сотні ярдів блискавкою падала вниз і майже безшумно зникала під водою, а через мить знову злітала вгору, тримаючи в дзьобі свою здобич.