Чауш-паша передав його султану, а той — одному з візирів, що стояли обабіч трону.
Збентежився султанський чауш, обличчя його побагровіло, він поклонився нижче, але на коліна не став.
Залишитися і вияснити, хто цей чауш і з чим приїхав, чи тікати відразу, поки не пЬно?
І тут, розштовхнувши старшин, назустріч йому кинувся гарно вдягнутий, красивий чауш-паша.
Та, власне, чого тікати, коли він — чауш самого великого візира?
— Я простий чауш і нас тут двадцять чоловік — все, що лишилося від нашого присульського улусу.
В цю мить батаджі-нубійці відчинили високі двері - і султанський чауш-паша рушив попереду.
Стояв на помості Чен Анкор із Анкорів Вейських; стояв поруч із ним захеканий Шешезів Придаток — і нічого не міг зробити їм плямистий чауш, бо поруч були двері, рукою подати, ті самі двері, і зовсім-зовсім поруч … Не встиг би чауш.
Чому ошалів плямистий чауш, навіщо раз за разом кидається на ґрати, випустивши криві котячі пазурі?
Лише ген-ген удалині періщив коня якийсь чауш, проте його вже наздоганяли дві сірі блискавки.